Кентервільський привид

Коли американський посол містер Гайрем Отіс вирішив купити маєток Кентервіль-Чейз, усі казали йому, що це помилка.

When Mr Hiram Otis, the American minister, decided to buy Canterville Chase, everyone told him it was a mistake.

Дім був старий і гарний, але в ньому вже триста років жив привид.

The house was old and beautiful, but a ghost had lived in it for three hundred years.

Лорд Кентервіль був чесною людиною, тому вважав, що мусить попередити покупця.

Lord Canterville was an honest man, so he felt that he must warn the buyer.

«Ми й самі не живемо там відтоді, як моя двоюрідна бабуся однієї ночі чогось дуже злякалася», — сказав він.

“We have not lived there ourselves since my great-aunt was frightened by something one night,” he said.

«Вона так і не оговталась, а відтоді привида бачили кілька членів моєї родини».

“She never recovered, and several members of my family have seen the ghost since then.”

Містер Отіс лише всміхнувся й відповів: «Я візьму дім, меблі та привида за чесну ціну».

Mr Otis only smiled and answered, “I will take the house, the furniture and the ghost at a fair price.”

«Я з сучасної країни, мілорде, і там привид скоро опинився б у музеї».

“I come from a modern country, my lord, and a ghost there would soon be in a museum.”

Так купівлю було оформлено, і через кілька тижнів родина Отісів приїхала в англійську сільську місцевість.

So the sale was made, and a few weeks later the Otis family arrived in the English countryside.

Їхній старший син Вашингтон був приємним юнаком, якому подобалося все англійське.

Their eldest son, Washington, was a pleasant young man who liked everything English.

Їхній доньці Вірджинії було п’ятнадцять років, і вона була добра, жвава й любила їздити верхи на поні.

Their daughter, Virginia, was fifteen years old, and she was kind, lively and fond of riding her pony.

Були також два маленькі хлопчики-близнюки, які обожнювали розігрувати всіх.

There were also two small twin boys, who loved playing tricks on everyone.

Був чудовий липневий вечір, коли вони їхали зі станції, і повітря пахло соснами.

It was a lovely July evening when they drove from the station, and the air smelled of pine trees.

Раптом небо потемніло, і над землею запала дивна тиша.

Suddenly the sky grew dark, and a strange silence fell over the land.

На сходах стояла стара жінка в чорній шовковій сукні — то була місіс Амні, економка.

On the steps stood an old woman in a black silk dress, and this was Mrs Umney, the housekeeper.

Вона привітно зустріла їх і провела до бібліотеки, де на них чекав чай.

She welcomed them kindly and led them into the library, where tea was waiting.

Поки місіс Отіс пила чай, вона раптом помітила на підлозі біля каміна темно-червону пляму.

While she was drinking her tea, Mrs Otis suddenly noticed a dark red stain on the floor near the fireplace.

«Боюся, що тут щось розлили», — сказала вона економці.

“I am afraid something has been spilled there,” she said to the housekeeper.

«Так, мадам, — відповіла стара жінка тихим голосом, — на цьому місці пролилася кров».

“Yes, madam,” answered the old woman in a low voice, “blood was spilled on that spot.”

«Я не люблю плям крові у вітальні, і цю треба негайно прибрати», — сказала місіс Отіс.

“I do not like blood-stains in a sitting room, and this one must be removed at once,” said Mrs Otis.

Економка пояснила, що це кров леді Елеонори де Кентервіль.

The housekeeper explained that it was the blood of Lady Eleanore de Canterville.

«Її вбив на цьому місці в тисяча п’ятсот сімдесят п’ятому році власний чоловік, сер Саймон», — сказала вона.

“She was murdered on that spot in 1575 by her own husband, Sir Simon,” she said.

«Він прожив ще дев’ять років, а потім зник, і його нещасний дух досі блукає в домі».

“He lived for nine more years and then disappeared, and his unhappy spirit still walks in the house.”

«Відвідувачі вже давно милуються цією плямою, а відмити її неможливо».

“Visitors have admired the stain for a long time, and it cannot be washed away.”

«Плямовивідник Пінкертона забере її за мить», — сказав Вашингтон і став навколішки на підлозі.

“Pinkerton’s Stain Remover will clean it up in no time,” said Washington, and he knelt down on the floor.

За кілька хвилин підлога була чиста, і сліду від плями не лишилося.

In a few moments the floor was clean, and there was no trace of the stain.

У ту ж мить страшна блискавка освітила кімнату, і гучний грім струсонув дім.

At that moment a terrible flash of lightning lit the room, and a loud crash of thunder shook the house.

Бідолашна місіс Амні знепритомніла, а містер Отіс лише сказав, що їй треба відпочити.

Poor Mrs Umney fainted, but Mr Otis only said that she needed some rest.

Проте наступного ранку пляма знову була на підлозі.

The next morning, however, the stain was on the floor again.

Вашингтон тричі відчищав її, і щоразу темно-червоний слід повертався наступного дня.

Washington cleaned it three times, and each time the dark red mark returned the next day.

Одного вечора він сам замкнув бібліотеку, але вранці пляма знову була на місці.

One evening he locked the library himself, but in the morning the stain was there again.

Поволі родина почала замислюватися, чи не правдиві старі історії.

Slowly the family began to ask themselves whether the old stories might be true.