Кентервільський привид

Тієї ночі містер Отіс прокинувся, бо почув у коридорі дивний шум.

That night Mr Otis woke up because he heard a strange noise in the corridor.

Це було схоже на брязкіт старого заліза, і він наближався.

It sounded like the clank of old iron, and it was coming nearer.

Він устав з ліжка, запалив свічку й відчинив двері.

He got out of bed, lit a candle and opened the door.

Просто перед ним стояв жахливий старий з очима, мов розпечене вугілля.

Right in front of him stood a terrible old man with eyes like burning coals.

Його довге сиве волосся спадало на плечі, а з рук і ніг звисали важкі іржаві ланцюги.

His long grey hair fell over his shoulders, and heavy rusty chains hung from his hands and feet.

«Шановний пане, — сказав містер Отіс, — я мушу попросити вас змастити ці ланцюги».

“My dear sir,” said Mr Otis, “I really must ask you to oil those chains.”

«Я приніс вам для цього пляшку мастила “Таммані Райзінг Сан”».

“I have brought you a bottle of Tammany Rising Sun Lubricator for this purpose.”

Він поставив пляшку на столик, зачинив двері й повернувся в ліжко.

He put the bottle on a table, closed his door and went back to bed.

Якусь мить привид стояв нерухомо, тремтячи від гніву.

For a moment the ghost stood still, shaking with anger.

Потім він кинув пляшку на підлогу й побіг коридором, оточений блідо-зеленим світлом.

Then he threw the bottle on the floor and ran down the corridor, with a pale green light around him.

Угорі дубових сходів відчинилися двері, і звідти вистрибнули дві маленькі білі постаті.

At the top of the oak staircase a door opened, and two small white figures jumped out.

Велика подушка пролетіла повз його голову, і привид швидко зник у стіні.

A large pillow flew past his head, and the ghost quickly disappeared through the wall.

У своїй потайній кімнаті він сів і спробував заспокоїтися.

In his secret room he sat down and tried to calm himself.

За триста років ніхто ще ніколи так його не ображав.

In three hundred years nobody had ever insulted him like this.

Він згадав герцогиню, що знепритомніла перед дзеркалом, і чотирьох покоївок, які верещали від страху.

He remembered the duchess who had fainted in front of a mirror, and the four housemaids who had screamed.

За сніданком містер Отіс сказав, що не хоче бути недобрим до привида.

At breakfast Mr Otis said that he did not wish to be unkind to the ghost.

«Але якщо він відмовиться від мастила, нам доведеться забрати в нього ланцюги», — додав він.

“But if he refuses to use the oil, we shall have to take away his chains,” he added.

«Ніхто не може спати з таким шумом уночі».

“Nobody can sleep with such a noise at night.”

Привид склав кращий план і приготувався з’явитися в неділю ввечері в образі Безрозсудного Руперта, безголового графа.

The ghost made a better plan and prepared to appear on Sunday night as Reckless Rupert, the Headless Earl.

У темряві він вправлявся у своєму найжахливішому сміху, і відлуння котилося старими кімнатами.

In the dark he practised his most horrible laugh, and the echo rolled through the old rooms.

Але коли він ішов коридором, то послизнувся на підлозі й гучно впав.

But as he walked along the corridor, he slipped on the floor and fell with a crash.

Близнюки намастили підлогу маслом, а ще й натягли поперек темного проходу мотузку.

The twins had covered the floor with butter and had also stretched a string across the dark passage.

Після цього привид багато разів намагався налякати родину, але нічого не виходило.

After this the ghost tried many times to frighten the family, but nothing worked.

Щоранку пляма в бібліотеці мала новий колір, і родина із задоволенням відгадувала його.

Every morning the stain in the library had a new colour, and the family enjoyed guessing it.

Однієї ночі привид побачив наприкінці коридору високу білу постать з вишкіреною, сяючою головою.

One night the ghost saw a tall white figure at the end of the corridor, with a grinning, shining head.

Він ще ніколи не зустрічав іншого привида й, тремтячи від страху, побіг назад до своєї кімнати.

He had never met another ghost before, and he ran back to his room, shaking with fear.

Наступного ранку він знайшов лише держак від мітли, біле простирадло та видовбану ріпу зі свічкою.

The next morning he found only a broomstick, a white sheet and a hollow turnip with a candle.

На простирадлі висіла картка з написом: «Єдиний справжній привид Отісів; остерігайтеся підробок».

On the sheet hung a card that read, “The only true Otis Ghost; beware of imitations.”

Після цього він майже тиждень просидів у своїй кімнаті й виходив лише для того, щоб оновити криваву пляму.

After this he stayed in his room for almost a week and came out only to renew the blood-stain.

Він почувався старим, втомленим і присоромленим, але не хотів дати американцям перемогти.

He felt old, tired and ashamed, but he did not want to let the Americans win.