Щасливий Принц

Високо над містом стояла статуя Щасливого Принца.

High above the city stood a statue of the Happy Prince.

Його вкривали тонкі листки щирого золота.

He was covered with thin leaves of fine gold.

Замість очей у нього були два яскраві сині сапфіри.

His eyes were two bright blue sapphires.

На руків’ї його меча сяяв великий червоний рубін.

A big red ruby shone on the handle of his sword.

Усі в місті ним милувалися.

Everyone in the city admired him.

«Він дуже гарний», — сказав один міський радник, який хотів здаватися розумним.

“He is very beautiful,” said a Town Councillor, who wanted to look clever.

«Але користі від нього небагато», — додав він.

“But he is not very useful,” the man added.

«Чому ти не можеш бути схожим на Щасливого Принца?» — запитала мати свого хлопчика, який плакав.

“Why can’t you be like the Happy Prince?” a mother asked her crying boy.

«Він ніколи не плаче, коли чогось хоче».

“He never cries when he wants something.”

Однієї ночі над містом летіла маленька ластівка.

One night a little Swallow flew over the city.

Її друзі полетіли до Єгипту ще шість тижнів тому, а вона залишилася.

Her friends left for Egypt six weeks earlier, but she stayed behind.

Вона була закохана у високого стрункого Очерета.

She was in love with a tall, slim Reed.

Вона зустріла його навесні, коли гналася за жовтим метеликом біля річки.

She met him in spring, when she chased a yellow moth by the river.

«Чи можна мені тебе кохати?» — спитала Ластівка, яка любила говорити прямо.

“Shall I love you?” said the Swallow, who liked to be direct.

Очерет низько вклонився, і вона кружляла навколо нього все літо.

The Reed bowed low, and she flew round and round him all summer.

«У нього немає грошей, а родичів — аж надто багато», — щебетали інші ластівки.

“He has no money, and far too many relatives,” sang the other swallows.

Коли настала осінь, усі вони відлетіли.

When autumn came, they all flew away.

Без них вона відчула самотність і втомилася від свого кохання.

After they left, she felt lonely and got tired of her love.

«Він ніколи не розмовляє, — сказала вона, — і, здається, фліртує з вітром».

“He never talks,” she said, “and I think he flirts with the wind.”

«Я люблю подорожувати, — сказала вона, — тож мій чоловік теж повинен це любити».

“I love travelling,” she said, “so my husband must love it too.”

«Ти полетиш зі мною?» — нарешті запитала вона.

“Will you come away with me?” she asked at last.

Але Очерет похитав головою, бо надто любив свій дім.

But the Reed shook his head, because he loved his home too much.

«Ти лише грався зі мною, — вигукнула вона, — тож я лечу до пірамід!»

“You only played with me,” she cried, “so I am flying to the Pyramids!”

Цілий день вона летіла, а вночі долетіла до міста.

All day she flew, and at night she reached the city.

Тоді вона побачила статую на високій колоні.

Then she saw the statue on its tall column.

«Спатиму там, — вигукнула вона, — бо там свіже повітря».

“I will sleep there,” she cried, “because the air is fresh.”

Вона сіла біля ніг Щасливого Принца.

She landed at the feet of the Happy Prince.

«У мене золота спальня», — тихо сказала вона й приготувалася спати.

“I have a golden bedroom,” she said softly, and got ready to sleep.

Щойно вона сховала голову під крило, на неї впала велика крапля.

As she hid her head under her wing, a large drop fell on her.

«На небі немає жодної хмаринки, а проте йде дощ», — здивувалася вона.

“There is not a cloud in the sky, yet it is raining,” she cried.

Потім упала друга крапля, а за нею третя.

Then a second drop fell, and then a third.

Вона підняла очі й побачила, що очі Принца повні сліз.

She looked up and saw the Prince’s eyes full of tears.