Падіння дому Ашерів

Був темний, тихий осінній день, і хмари низько висіли в небі.

It was a dark, silent day in autumn, and the clouds hung low in the sky.

Цілий день я їхав верхи сам через сумну, порожню місцевість.

All day I was riding alone through a sad, empty land.

Увечері я нарешті побачив перед собою дім Ашерів.

In the evening, I finally saw the House of Usher in front of me.

Щойно я побачив будівлю, моє серце сповнив важкий морок.

At the first sight of the building, a heavy gloom filled my heart.

Я дивився на холодні сірі стіни та на вікна, схожі на порожні очі.

I looked at the cold grey walls and the windows like empty eyes.

Навколо дому стояло кілька мертвих дерев, білих і тонких, мов старі кістки.

A few dead trees stood around the house, white and thin like old bones.

Я не міг пояснити, чому цей простий краєвид так мене лякав.

I could not explain why this simple view made me feel so afraid.

Біля дому було невелике темне озеро, або гірське озерце, з нерухомою чорною водою.

Near the house there was a small dark lake, or tarn, with still black water.

Я під’їхав до його берега й подивився вниз на дім у воді.

I rode to its edge and looked down at the house in the water.

Перевернута картина була ще страшнішою, ніж справжній дім.

The upside-down picture was even more terrible than the real house.

Власник дому, Родерік Ашер, у школі був моїм найкращим другом.

The owner of the house, Roderick Usher, had been my best friend at school.

Ми не бачилися багато років, але нещодавно він надіслав мені листа.

We had not met for many years, but recently he had sent me a letter.

У ньому він писав, що хворий тілом і розумом.

In it he wrote that he was ill in body and in mind.

Він благав мене приїхати й побути з ним кілька тижнів.

He begged me to come and stay with him for a few weeks.

Його лист звучав так відчайдушно, що я не міг відмовити.

His letter sounded so desperate that I could not say no.

Рід Ашерів був дуже давнім і завжди жив у цьому домі.

The Usher family was very old, and it had always lived in this house.

Місцеві люди називали «домом Ашерів» і родину, і саму будівлю.

Local people used the name “the House of Usher” for both the family and the building.

Коли я під’їхав ближче, то помітив тонку тріщину в передній стіні.

As I came closer, I noticed a thin crack in the front wall.

Вона тяглася зигзагом від даху аж до темної води.

It ran in a zigzag line from the roof down into the dark water.

Слуга взяв мого коня, а інший мовчки провів мене всередину.

A servant took my horse, and another servant led me silently inside.

Ми йшли довгими темними коридорами, повними старих меблів і дивних тіней.

We walked through long dark corridors full of old furniture and strange shadows.

На сходах я зустрів сімейного лікаря, який виглядав розгубленим і стривоженим.

On the stairs I met the family doctor, who looked confused and worried.

Нарешті слуга відчинив двері, і я увійшов до великої високої кімнати.

At last the servant opened a door, and I entered a large, high room.

Крізь високі вузькі вікна проникало лише трохи червоного світла.

Only a little red light came through the tall, narrow windows.

Родерік Ашер підвівся з дивана й тепло привітав мене.

Roderick Usher stood up from a sofa and greeted me warmly.

Я був приголомшений, бо він дуже змінився з наших шкільних часів.

I was shocked, because he had changed so much since our school days.

Його шкіра була бліда, як у привида, а великі очі дивно блищали.

His skin was as pale as a ghost’s, and his large eyes shone strangely.

М’яке тонке волосся витало навколо його обличчя, наче павутина.

His soft, thin hair floated around his face like a spider’s web.

Поки ми розмовляли, у дальньому кінці кімнати повільно пройшла жінка.

While we were talking, a woman passed slowly through the far end of the room.

Вона не глянула на нас і невдовзі зникла за дверима.

She did not look at us, and soon she disappeared through a door.

«Це була моя сестра, Меделін», — сказав Родерік і сховав обличчя в долонях.

“That was my sister, Madeline,” Roderick said, and he hid his face in his hands.

Я бачив, як між його тонкими білими пальцями котилися сльози.

I saw tears falling between his thin white fingers.