Егоїстичний велетень

Щодня після школи діти ходили гратися в сад Велетня.

Every afternoon, after school, the children went to play in the Giant’s garden.

Це був великий гарний сад із м’якою зеленою травою.

It was a large, lovely garden with soft green grass.

Подекуди в траві стояли прекрасні квіти, схожі на зорі.

Here and there in the grass stood beautiful flowers like stars.

Там росло дванадцять персикових дерев, і навесні вони вкривалися рожевим цвітом.

There were twelve peach trees, and in spring they were covered with pink blossoms.

Восени дерева давали рясні солодкі плоди.

In autumn the trees gave rich, sweet fruit.

Птахи співали так солодко, що діти припиняли гру, щоб послухати.

The birds sang so sweetly that the children stopped playing to listen.

«Як нам тут добре!» — вигукували вони.

“How happy we are here!” they cried.

Велетня не було вдома сім років: він гостював у друга, людожера.

The Giant was away for seven years, visiting his friend, an ogre.

Через сім років йому більше не було про що говорити, і він повернувся додому.

After seven years he had nothing more to say, so he came home.

Коли він прийшов, то побачив дітей, які гралися в його саду.

When he arrived, he saw the children playing in his garden.

«Що ви тут робите?» — гримнув він грубим голосом.

“What are you doing here?” he shouted in a rough voice.

Налякані діти розбіглися.

The frightened children ran away.

«Мій сад — це мій сад», — сказав Велетень.

“My garden is my own garden,” said the Giant.

«Це зрозуміє кожен, і я нікому не дозволю гратися в ньому, крім мене самого».

“Everyone can understand that, and I will let nobody play in it but me.”

Тому він збудував навколо саду високий мур.

So he built a high wall all around it.

Також він повісив табличку.

He also put up a notice board.

На табличці було написано: «Не заходьте, бо Велетень вас покарає».

The notice said: “Keep out, or the Giant will punish you.”

Він був дуже егоїстичним велетнем.

He was a very selfish Giant.

Тепер бідним дітям не було де гратися.

Now the poor children had nowhere to play.

Вони спробували гратися на дорозі, але там було курно й твердо.

They tried to play in the road, but it was dusty and hard.

Їм там не сподобалося.

They did not like it there.

Після уроків вони ходили навколо муру й говорили про сад за ним.

After lessons they walked round the wall and talked about the garden inside.

«Як нам було там добре!» — казали вони одне одному.

“How happy we were there!” they said to each other.

Потім настала весна, і вся країна наповнилася квітами й пташками.

Then spring came, and the whole country was full of flowers and little birds.

Лише в саду егоїстичного велетня все ще була зима.

Only in the selfish Giant’s garden was it still winter.

Птахи там не співали, бо там не було дітей.

The birds did not sing there, because there were no children.

Дерева забули розцвісти.

The trees forgot to bloom.

Якось із трави визирнула гарна квітка.

Once a lovely flower looked out of the grass.

Вона побачила табличку й знову заснула, жаліючи дітей.

It saw the notice board and went back to sleep, sorry for the children.

Лише Сніг і Мороз були задоволені.

Only the Snow and the Frost were pleased.

«Весна сюди не приходить, — вигукнули вони, — тож ми залишимося на цілий рік».

“Spring does not come here,” they cried, “so we will stay all year.”

Сніг укрив траву своїм великим білим плащем.

The Snow covered the grass with her great white cloak.