Егоїстичний велетень

Мороз пофарбував усі дерева сріблом.

The Frost painted all the trees silver.

Потім вони запросили Північного Вітра погостювати, і він прилетів.

Then they invited the North Wind to stay, and he came.

Він носив товсте хутро й цілий день ревів навколо саду.

He wore thick furs, and he roared all day round the garden.

«Це чудове місце, — сказав він, — запросімо ще й Града».

“This is a lovely place,” he said, “let us invite the Hail too.”

Прийшов Град і щодня гупав по даху замку.

So the Hail came and rattled on the roof of the castle every day.

Він розбив багато черепиці, а потім дуже швидко бігав навколо саду.

He broke many roof tiles, then ran round the garden very fast.

Він був одягнений у сіре, а його подих був як лід.

He was dressed in grey, and his breath was like ice.

«Не розумію, чому весна так запізнюється», — сказав егоїстичний Велетень.

“I cannot understand why spring is so late,” said the selfish Giant.

Він сидів біля вікна й дивився на свій холодний білий сад.

He sat at the window and looked out at his cold white garden.

«Сподіваюся, погода зміниться», — сказав він.

“I hope the weather will change,” he said.

Але весна так і не прийшла, і літо теж.

But spring never came, and neither did summer.

Осінь дарувала золоті плоди кожному саду, але не саду Велетня.

Autumn gave golden fruit to every garden, but not to the Giant’s.

«Він надто егоїстичний», — сказала Осінь.

“He is too selfish,” said Autumn.

Тож там завжди була зима.

So it was always winter there.

Північний Вітер, Град, Мороз і Сніг танцювали між деревами.

The North Wind, the Hail, the Frost and the Snow danced between the trees.

Одного ранку Велетень лежав у ліжку й не спав.

One morning the Giant lay awake in his bed.

Раптом він почув чудову музику.

Suddenly he heard some lovely music.

Вона звучала так солодко, що він подумав: це королівські музиканти.

It sounded so sweet that he thought it was the King’s musicians.

Та це лише маленька пташка співала за його вікном.

But it was only a little bird singing outside his window.

Стільки років у його саду не було пташиного співу.

For so many years there was no bird song in his garden.

Тому ця маленька пісенька здалася йому найпрекраснішою музикою у світі.

So this little song seemed the most beautiful music in the world.

Тоді Град перестав танцювати в нього над головою, а Північний Вітер перестав ревти.

Then the Hail stopped dancing over his head, and the North Wind stopped roaring.

Крізь відчинене вікно до нього долинув чудовий запах.

A delicious smell came to him through the open window.

«Здається, весна нарешті прийшла», — сказав Велетень.

“I think spring is finally here,” said the Giant.

Він скочив з ліжка й подивився в сад.

He jumped out of bed and looked into the garden.

Те, що він побачив, було дивовижним видовищем.

What he saw was a wonderful sight.

Діти прослизнули в сад крізь маленьку дірку в мурі.

The children crept in through a little hole in the wall.

Вони сиділи на гілках дерев, по одній дитині на кожному дереві.

They sat in the branches of the trees, one child in every tree.

Дерева так зраділи їм, що вкрилися цвітом.

The trees were so glad to see them that they covered themselves with blossoms.

Птахи літали навколо й співали, а квіти сміялися в траві.

The birds flew around and sang, and the flowers laughed in the grass.

Це була чудова картина, але в одному кутку все ще була зима.

It was a lovely scene, but in one corner it was still winter.

Це був найдальший куток саду, і там стояв маленький хлопчик.

That was the farthest corner of the garden, and a little boy stood there.