Пригода зі строкатою стрічкою

Одного ранку на початку квітня 1883 року я прокинувся й побачив, що біля мого ліжка стоїть Шерлок Холмс.

One morning in early April 1883, I woke to find Sherlock Holmes standing beside my bed.

Він був уже повністю одягнений, а годинник на каміні показував лише чверть на восьму.

He was already fully dressed, and the clock on the mantelpiece showed only a quarter past seven.

— Пробачте, що збудив вас, Ватсоне, — сказав він, — але до нас приїхала молода леді в страшному розпачі.

“I am sorry to wake you, Watson,” he said, “but a young lady has arrived in great distress.”

Я швидко одягнувся й пішов за ним униз, до нашої вітальні.

I dressed quickly and followed him down to our sitting room.

Біля вікна сиділа леді в чорному, з густою вуаллю на обличчі, і вона підвелася, коли ми ввійшли.

A lady in black sat by the window, wearing a thick veil, and she rose as we came in.

— Доброго ранку, мадам, — весело мовив Холмс, — це мій друг доктор Ватсон, і при ньому ви можете говорити так само вільно, як і при мені.

“Good morning, madam,” said Holmes cheerfully, “this is my friend Dr. Watson, and you may speak as freely before him as before me.”

— Присуньтеся ближче до вогню, бо я бачу, що вас трясе.

“Please come closer to the fire, for I see that you are shivering.”

— Мене трясе не від холоду, — тихо відповіла вона.

“It is not the cold that makes me shiver,” she answered in a low voice.

Вона підняла вуаль, і ми побачили, яка вона бліда й виснажена, з наляканими очима загнаної тварини.

She raised her veil, and we saw how pale and haggard she was, with the frightened eyes of a hunted animal.

У її волоссі вже пробивалася сивина, хоча їй, певно, було трохи більше тридцяти.

Her hair was already streaked with grey, though she could not have been much more than thirty.

— Не бійтеся, — лагідно сказав він, — ми скоро все владнаємо, а ще я бачу, що ви приїхали сьогодні вранці потягом.

“Do not be afraid,” he said gently, “we shall soon put matters right, and I see that you have come in by train this morning.”

— Ви мене знаєте? — вигукнула вона, здивовано втупившись у нього.

“Do you know me?” she cried, staring at him in astonishment.

— Зовсім ні, мадам, але я бачу у вашій рукавичці другу половину зворотного квитка.

“Not at all, madam, but I can see the second half of a return ticket in your glove.”

— Ви, мабуть, вирушили рано й довго їхали двоколкою по розкислих дорогах, перш ніж дісталися станції.

“You must have started early, and you drove a long way in a dog-cart along muddy roads before you reached the station.”

— Лівий рукав вашого жакета забризканий брудом у семи місцях, а так бруд розлітається лише з-під двоколки.

“The left sleeve of your jacket is spattered with mud in seven places, and nothing but a dog-cart throws up mud in that way.”

Леді сильно здригнулася, а потім визнала, що виїхала з дому ще до шостої.

The lady gave a violent start, and then she admitted that she had left home before six.

— Я більше не можу терпіти цієї невідомості, містере Холмс, і збожеволію, якщо так триватиме, — сказала вона.

“I can bear this suspense no longer, Mr. Holmes, and I shall go mad if it continues,” she said.

— Мене звати Гелен Стонер, і я живу з вітчимом у Сток-Морані, на західному краю графства Суррей.

“My name is Helen Stoner, and I live with my stepfather at Stoke Moran, on the western edge of Surrey.”

— Він останній із Ройлоттів, одного з найстаріших родів Англії, який колись був серед найбагатших у країні.

“He is the last of the Roylotts, one of the oldest families in England, who were once among the richest in the country.”

— Азартні ігри й марнотратство проковтнули статок, і тепер лишилося лише кілька акрів землі та напівзруйнований будинок, закладений-перезакладений.

“Gambling and extravagance swallowed the fortune, and now only a few acres and a crumbling, heavily mortgaged house remain.”

— Мій вітчим, доктор Грімсбі Ройлотт, юнаком поїхав до Індії й розбудував у Калькутті велику практику.

“My stepfather, Dr. Grimesby Roylott, went out to India as a young man and built up a large practice in Calcutta.”

— Там він одружився з моєю матір’ю, молодою вдовою, а ми з моєю сестрою-близнючкою Джулією були тоді ще дворічними.

“There he married my mother, a young widow, and my twin sister Julia and I were then only two years old.”

— Наша мати мала добрі прибутки й залишила їх йому, поки ми жили з ним, а нам — визначену суму на випадок заміжжя.

“Our mother had a good income, which she left to him while we lived with him, with a fixed sum for us if we married.”

— Вона загинула в залізничній катастрофі невдовзі після нашого повернення до Англії, і було це вісім років тому.

“She died in a railway accident soon after we came back to England, and that was eight years ago.”

— Тоді з ним сталася жахлива зміна: він замкнувся у будинку й люто сварився з будь-ким, хто траплявся йому на дорозі.

“Then a terrible change came over him; he shut himself up in the house and quarrelled fiercely with anyone who crossed his path.”

— Норов у нього завжди був бурхливий, тропіки його лише погіршили, а ще він надзвичайно сильний.

“His temper has always been wild, the tropics made it worse, and he is enormously strong.”

— Його єдині друзі — мандрівні цигани, що ставлять табір на нашій землі, і ще він тримає гепарда та бабуїна, які вільно блукають садибою.

“His only friends are the wandering gypsies, who camp on our land, and he keeps a cheetah and a baboon that roam freely about the grounds.”