Союз рудих

Холмс поставив ще кілька запитань про помічника, який показав містерові Вілсону оголошення.

Holmes asked a few more questions about the assistant who had shown Mr. Wilson the advertisement.

Сполдінг з’явився приблизно за місяць до його появи, відгукнувшись на оголошення у вітрині крамниці.

Spaulding had come about a month before it appeared, in answer to a notice in the shop window.

Він був невисокий і жвавий, без вусів і бороди, хоча йому було майже тридцять.

He was small and quick, with no hair on his face, although he was nearly thirty.

— У нього на лобі біла пляма від кислоти? — спитав Холмс, нетерпляче випроставшись.

“Has he a white splash of acid on his forehead?” Holmes asked, sitting up eagerly.

— Так, сер, — здивовано відповів наш відвідувач і додав, що вуха в Сполдінга ще й проколоті для сережок.

“Yes, sir,” said our visitor in surprise, adding that Spaulding’s ears were also pierced for earrings.

Холмс відкинувся назад, глибоко замислившись, а тоді пообіцяв висловити свою думку до понеділка, адже сьогодні була субота.

Holmes sank back in deep thought, then promised to give his opinion by Monday, since today was Saturday.

Коли містер Вілсон пішов, Холмс запитав, що я про все це думаю.

When Mr. Wilson had gone, Holmes asked me what I made of it all.

— Я нічого не розумію, — чесно зізнався я. — Справа вкрай загадкова.

“I can make nothing of it,” I admitted honestly. “It is a most mysterious business.”

— Дивні справи зазвичай найпростіші, — відповів він. — Найважче розкрити саме нудні, буденні злочини.

“Strange cases are usually the simplest,” he replied. “It is the dull, ordinary crimes that are truly hard to solve.”

Він назвав це задачею на три люльки й попросив мене не заважати йому думати.

He called it a three-pipe problem and begged me not to disturb him while he thought.

Потім він згорнувся в кріслі зі своєю чорною глиняною люлькою й мовчки курив майже годину.

Then he curled up in his armchair with his black clay pipe and smoked in silence for nearly an hour.

Саме тоді, коли я вирішив, що він заснув, він схопився й поклав люльку на камінну полицю.

Just as I thought he had fallen asleep, he jumped up and put his pipe down on the mantelpiece.

— Ходімо подивимося на площу Саксен-Кобург, — сказав він, і ми поїхали туди метро.

“Let us take a look at Saxe-Coburg Square,” he said, and we went there by the Underground.

Це була тісна маленька площа з похмурими цегляними будинками навколо крихітного садка, зарослого бур’яном.

It was a poky little square of dingy brick houses around a small garden full of weeds.

Три позолочені кулі та коричнева вивіска з іменем Джабеза Вілсона вказували на ломбард нашого клієнта в кутовому будинку.

Three gilt balls and a brown sign with the name Jabez Wilson marked our client’s shop on a corner house.

Холмс зупинився перед ним, схилив голову набік і роздивлявся будинок блискучими очима.

Holmes stopped in front of it, his head on one side, and studied the house with shining eyes.

Потім він повільно пройшовся вулицею туди й назад і двічі чи тричі щосили стукнув ціпком по бруківці.

Then he walked slowly up and down the street and thumped hard on the pavement two or three times with his stick.

Нарешті він підійшов до дверей ломбарду й постукав.

Finally he went up to the pawnbroker’s door and knocked.

Двері одразу відчинив моторний на вигляд, гладко поголений молодик і запросив його зайти.

A bright-looking, clean-shaven young man opened it at once and invited him in.

— Дякую, — сказав Холмс, — я лише хотів спитати, як пройти до Стренду.

“Thank you,” said Holmes, “I only wanted to ask the way to the Strand.”

Молодик швидко й точно пояснив дорогу та зачинив двері.

The young man gave quick, precise directions and shut the door.

— Кмітливий хлопець, — зауважив Холмс, коли ми відійшли. — Я сказав би, четвертий за кмітливістю чоловік у Лондоні.

“A smart fellow,” Holmes observed as we walked away. “I would call him the fourth smartest man in London.”

Я сказав, що він, очевидно, постукав лише для того, щоб побачити помічника, і Холмс погодився.

I said he had obviously knocked only to see the assistant, and Holmes agreed.

— Тільки не обличчя, — додав він. — Я хотів побачити коліна його штанів.

“Not his face, though,” he added. “I wanted to see the knees of his trousers.”

Коли я спитав, що ж він там побачив, він лише відповів, що саме те, на що й розраховував.

When I asked what he had seen there, he only answered that it was exactly what he had expected.

Потім він повів мене за ріг, і мене вразив контраст.

Then he led me around the corner, and I was amazed by the contrast.

За тихою площею пролягала одна з найжвавіших вулиць Сіті, повна екіпажів і гарних крамниць.

Behind the quiet square ran one of the busiest roads in the City, full of traffic and fine shops.

Холмс по черзі запам’ятав кожну будівлю: тютюнову крамницю, газетну крамницю, ресторан і відділення Міського й приміського банку.

Holmes noted each building in order: a tobacconist’s, a newspaper shop, a restaurant and a branch of the City and Suburban Bank.

Прощаючись, він сказав мені, що готується серйозний злочин і що ми маємо запобігти йому цієї ж ночі.

As we parted, he told me that a serious crime was being planned, and that we must stop it that very night.

— Мені знадобиться ваша допомога о десятій, — сказав він. — І, будь ласка, візьміть свій армійський револьвер.

“I shall need your help at ten o’clock,” he said. “And please bring your army revolver.”

Я йшов додому спантеличений: я бачив і чув те саме, що й він, але нічого не розумів.

I walked home puzzled, for I had seen and heard everything he had, yet I understood nothing.