Пригода зі строкатою стрічкою

Коли міс Стонер пішла, Холмс довго сидів і дивився у вогонь.

When Miss Stoner had gone, Holmes sat for a long while, staring into the fire.

— Це дуже темна справа, Ватсоне, — сказав він нарешті, — із замкненими дверима, заґратованими вікнами та передсмертним словом про якусь стрічку.

“It is a very deep business, Watson,” he said at last, “with a locked door, barred windows, and a dying word about a band.”

Раптом наші двері розчахнулися, і на порозі з’явився велетенський чоловік.

Just then our door was flung open, and a huge man appeared in the doorway.

На ньому були довгий сюртук і циліндр, що зачіпав верхню планку одвірка, а в руці він розмахував мисливським батогом.

He wore a long frock coat and a top hat that brushed the top of the doorframe, and he swung a hunting crop in his hand.

Його широке обличчя було випалене сонцем до жовтизни й порите тисячею зморщок, а тонкий ніс вигинався, наче дзьоб хижого птаха.

His broad face was burned yellow by the sun and marked with a thousand wrinkles, and his thin nose curved like the beak of a bird of prey.

— Хто з вас Холмс? — запитало це видіння.

“Which of you is Holmes?” asked this apparition.

— Таке моє ім’я, сер, але, боюся, ви маєте наді мною перевагу, — спокійно сказав мій друг.

“That is my name, sir, but I am afraid you have the advantage of me,” said my friend quietly.

— Я доктор Грімсбі Ройлотт зі Сток-Морана.

“I am Dr. Grimesby Roylott of Stoke Moran.”

— Он як, докторе, — люб’язно сказав Холмс, — прошу, сідайте.

“Indeed, Doctor,” said Holmes blandly, “pray take a seat.”

— Нічого подібного я не зроблю, бо тут була моя падчерка, і я простежив її шлях.

“I will do nothing of the kind, for my stepdaughter has been here, and I have followed her.”

— Що вона вам розповіла?

“What has she been telling you?”

— Для цієї пори року досить холодно, — спокійно сказав Холмс.

“It is rather cold for the time of year,” said Holmes calmly.

— Що вона вам розповіла? — несамовито крикнув старий.

“What has she been telling you?” screamed the old man furiously.

— Зате я чув, що цього року крокуси обіцяють добре зацвісти, — провадив мій друг, не ворухнувши жодним м’язом.

“But I hear that the crocuses promise well this year,” my friend went on without moving a muscle.

— Ви глузуєте з мене? — вигукнув відвідувач, потрясаючи батогом.

“You laugh at me, do you?” cried the visitor, shaking his crop.

— Я чув про вас: ви нишпорка, що пхає носа в чужі справи!

“I have heard of you, and you are a meddler who pokes his nose into other people’s affairs!”

— Не лізьте в мої справи, — загарчав він, — бо зі мною небезпечно сваритися!

“Keep out of my affairs,” he snarled, “for I am a dangerous man to quarrel with!”

Він схопив важку залізну кочергу, зігнув її в дугу своїми величезними руками, жбурнув у камін і широким кроком вийшов із кімнати.

He seized the heavy iron poker, bent it into a curve with his huge hands, hurled it into the grate, and strode out of the room.

— Він здається дуже привітною людиною, — засміявся Холмс і одним різким зусиллям знову розігнув кочергу.

“He seems a very friendly person,” said Holmes, laughing, and with one effort he straightened the poker again.

— А тепер я мушу їхати до Лондона, щоб переглянути один заповіт, бо мотив цієї історії може критися саме там.

“Now I must go to London to see a certain will, for the motive of this affair may be hidden there.”

О першій годині він повернувся з аркушем, списаним цифрами.

He returned at one o’clock with a paper covered in figures.

— Прибуток їхньої матері становив тисячу сто фунтів на рік, але тепер це ледве сімсот п’ятдесят.

“Their mother’s income was eleven hundred pounds a year, but it is now hardly seven hundred and fifty.”

— Кожна дочка може претендувати на двісті п’ятдесят фунтів на рік, коли вийде заміж, тож навіть одне весілля залишило б нашого друга-доктора в злиднях.

“Each daughter can claim two hundred and fifty a year when she marries, so even one wedding would leave our friend the doctor very poor.”

— А тепер, Ватсоне, покладіть револьвер у кишеню, бо ми їдемо до Сток-Морана й можемо зустріти людину, яка гне сталь.

“Now, Watson, put your revolver in your pocket, for we are going to Stoke Moran, and we may meet a man who can twist steel.”

У Сток-Морані міс Стонер сказала нам, що її вітчим ще не повернувся.

At Stoke Moran, Miss Stoner told us that her stepfather had not yet returned.

Холмс спершу обійшов будинок і виявив, що віконниці міцні, а залізні ґрати цілі.

Holmes first walked round the house and found the shutters firm and the iron bars unbroken.

Потім у спальні померлої сестри він смикнув мотузку дзвінка біля ліжка, але жодного звуку не пролунало.

Then, in the dead sister’s bedroom, he pulled the bell-rope beside the bed, but no sound came.

— Це бутафорія, — сказав він, — бо мотузка не прикріплена навіть до дроту й висить саме під вентилятором.

“It is a dummy,” he said, “for it is not even fastened to a wire, and it hangs just under a ventilator.”

— Як дивно, що вентилятор виходить у сусідню кімнату, а не на вулицю!

“How very strange that a ventilator should open into the next room instead of the open air!”

Він помітив також, що ліжко прикріплене до підлоги, тож його ніколи не можна було зсунути від мотузки й отвору.

He noticed, too, that the bed was clamped to the floor, so that it could never be moved away from the rope and the opening.