Намисто

Наступного дня вона відвідала подругу й розповіла їй про свою проблему.

The next day she visited her friend and told her about the problem.

Мадам Форестьє підійшла до шафи, дістала велику скриньку з прикрасами й сказала: «Вибирай, люба».

Madame Forestier went to her wardrobe, took out a large jewel box and said, “Choose, my dear.”

Матильда побачила спершу браслети, потім перлове намисто, потім золотий хрест із гарними камінцями.

Mathilde saw bracelets first, then a pearl necklace, then a gold cross with beautiful stones.

Вона приміряла їх перед дзеркалом і весь час питала: «У тебе більше нічого немає?»

She tried them on in front of the mirror and kept asking, “Have you nothing else?”

«Є, пошукай сама, — сказала мадам Форестьє, — я не знаю, що тобі подобається».

“Yes, look for yourself,” said Madame Forestier, “I do not know what you like.”

Раптом у чорній атласній коробочці вона знайшла чудове діамантове намисто, і її серце швидше забилося від бажання.

Suddenly, in a black satin box, she found a magnificent diamond necklace, and her heart beat faster with desire.

Її руки тремтіли, коли вона надягла намисто на шию й довго дивилася на себе.

Her hands shook as she put it around her neck and looked at herself for a long time.

Потім вона тривожно спитала: «Ти могла б позичити мені оце, тільки оце?»

Then she asked anxiously, “Could you lend me this one, only this one?”

«Звісно, можу», — відповіла подруга.

“Of course I can,” answered her friend.

Матильда обійняла подругу за шию, тепло поцілувала її й поспішила додому зі своїм скарбом.

Mathilde threw her arms around her friend’s neck, kissed her warmly and hurried home with her treasure.

У день балу мадам Луазель мала великий успіх.

On the day of the ball, Madame Loisel was a great success.

Вона була гарнішою за всіх інших жінок — елегантна, граціозна, усміхнена й сповнена радості.

She was prettier than all the other women, elegant, graceful, smiling and full of joy.

Усі чоловіки дивилися на неї, питали її ім’я й хотіли, щоб їх їй представили.

All the men looked at her, asked her name and wanted to be introduced.

Вона танцювала з пристрастю й захватом і забула про все в тріумфі своєї краси.

She danced with passion and delight, and she forgot everything in the triumph of her beauty.

Це було щастя, зіткане з успіху, захоплення та лестощів.

It was a kind of happiness made of success, admiration and flattery.

Вона залишила бал близько четвертої години ранку.

She left the ball at about four o’clock in the morning.

Її чоловік від опівночі спав у тихій кімнаті з трьома іншими чоловіками, чиї дружини ще танцювали.

Her husband had been asleep since midnight in a quiet room with three other men whose wives were dancing.

Він накинув їй на плечі просте пальто, яке вона принесла, щоб іти додому.

He put around her shoulders the plain coat she had brought for the walk home.

Його убогий вигляд не пасував до елегантності її бальної сукні.

Its poor look did not match the elegance of her ball dress.

Вона це відчула й хотіла втекти, поки інші жінки в дорогих хутрах її не побачили.

She felt it, and she wanted to escape before the other women in their expensive furs could see her.

«Зачекай тут, — сказав Луазель, — ти застудишся надворі, а я піду по фіакр».

“Stay here,” said Loisel, “you will catch cold outside, and I will find a cab.”

Але вона його не слухала й поспішила вниз сходами.

But she did not listen to him and hurried down the stairs.

На вулиці фіакра не було, і вони почали його шукати, гукаючи кожного візника, що проїжджав повз.

In the street there was no cab, and they began to look for one, shouting at every driver who passed.

Вони пішли вниз до річки, змерзлі, тремтячи від холоду.

They walked down toward the river, cold and shivering.

Нарешті вони знайшли старий нічний фіакр, надто обшарпаний, щоб показуватися при денному світлі.

At last they found an old night cab that looked too shabby to be seen in daylight.

Він довіз їх до їхньої вулиці, і вони сумно піднялися до своєї квартири.

It took them to their street, and they climbed sadly up to their flat.

Для неї мрія скінчилася, а він думав про те, що о десятій має бути в канцелярії.

For her the dream was over, and he was thinking that he had to be at the office at ten.

Вона зняла пальто перед дзеркалом, щоб ще раз побачити себе в усій своїй красі.

She took off her coat in front of the mirror to see herself once more in all her glory.

Раптом вона скрикнула, бо намиста на її шиї вже не було.

Suddenly she cried out, because the necklace was no longer around her neck.

«Що трапилося?» — спитав чоловік, який уже наполовину роздягнувся.

“What is the matter?” asked her husband, who was already half undressed.

«Я загубила намисто мадам Форестьє», — сказала вона наляканим голосом.

“I have lost Madame Forestier’s necklace,” she said in a terrified voice.